Неділя, 19 September, 2021
Подати електронне звернення

ПАВЛОВСЬКИЙ ВІКТОР ДМИТРОВИЧ

rudnev 02В Мабуть, багато хто зі старобільчан старшого покоління пам`ятає ім`я доктора Павловського. Статний, серйозний, з мудрими очима, з неперевершеним почуттям гумору. Віктора Дмитровича любили чисельні друзі, поважали колеги і пацієнти. Ви спитаєте, яким він був?

Павловський мав не просто світлий, ясний розум, а й вміння бачити наперед. Цей дар допомагав Віктору Дмитровичу й у роботі. Говорять, він був не просто дуже хорошим хірургом, а й діагностом. І це в час, коли про ультразвукове обладнання ще навіть не мріяли.

Насправді ж, його трудове життя починалося зовсім за другим сценарієм. Віктор Павловський народився у 1914 році на Київщині у сім`ї педагогів, його батько служив директором гімназії. Але хлопець обрав собі професію геодезиста, вимірював відстані, визначав напрями майбутніх будівельних та землевпорядних робіт. Все його влаштовувало, було цікаво і пізнавально. Але одного разу на виробництві стався нещасний випадок, хлопця привалило балкою, перебило ноги. Так він опинився на операційному столі. Після тривалих операцій його повернули до життя. Яке відтоді він вже не уявляв без нового покликання - лікувати людей і не просто лікувати, а присвятити себе хірургічній справі.

Тож при можливості ще зовсім молодий В.Д.Павловський їде до Харкова, де стає студентом тамтешнього медичного інституту. Впродовж перших трьох років він старанно відвідує лекції та інші заняття... на милицях. Вчиться добре, наполегливо. І в 1941 році отримує диплом лікаря-нейрохірурга. Його вміння і талант згодилися під час чисельних операцій, які він в роки війни провів у госпіталях на Донеччині, Київщині, Луганщині.

Весь цей час поряд з Павловським була його вірна подруга, дружина - Анастасія Михайлівна. Вони познайомилися у медінституті, де разом навчалися, який обидва закінчили, але вона - за спеціальністю терапевта. Їх молода родина багато переїздила з місце на місце. І ось коли нарешті запропонували їхати до Старобільська, де виділили власне житло, дідусь з бабусею з радістю погодилися. У нашому рідному приайдарському містечку вони почали тривалу лікарську біографію, тут звили сімейне гніздечко, звідки до дорослого життя випурхнули дві їхні донечки. Вони, до речі, продовжили медичну династію батьків: Людмила Шепелєва і Тетяна Бакшинська стали терапевтами.

Згодом В.Д.Павловський стає головним лікарем райлікарні, а наприкінці 60-х років отримує звання Заслуженого лікаря України. Ім`я Віктора Дмитровича Павловського і на той час, і багато років поспіль було відоме на Старобільщині і далеко за її межами.

Одного разу Павловським прийшло повідомлення про посилку. Коли отримали її і відкрили, то дістали звідти кусень сала і листа. А в ньому - подяка від селянина, який щиро дякував дідуся за те, що той колись врятував здоров`я і життя його дружини, і просив прийняти сало у якості подяки, мовляв, ділюся від серця, чим можу.

Зберігається у родині Павловських і ще одна реліквія - газетна вирізка. Її історія - теж пов`язана з подякою талановитому хірургу за роботу. Виявляється, ще під час медичної практики у післявоєнній Донеччині дідусь "заштопав" якогось журналіста. Той, навіть через роки, пам'ятаючи доктора Павловського, написав у своїй газеті про "золоті руки" хірурга і вислав допис дідусеві. У тій статті, зокрема, написано, що впродовж періоду з 1941-го, тобто з початку роботи, до 1960 року (за 19 років) Віктор Дмитрович Павловський здійснив 15 тисяч (!) операцій.

І це не дивно, бо не зважаючи на те, ніч чи вихідний, постійно приїздили люди: "Віктор Дмитрович, допоможіть!". Він ніколи не відмовляв, збирався і їхав за першим же викликом. Як справжній лікар, що віддавав себе сповна роботі.

До нього тягнулися оточуючі. Він був як магніт. Особистість. Талант. Самородок. Причому у різних сферах життя. Так його настійливості підкорилися п'ять музичних інструментів: починав з гри на баяні, потім навчився грати на фортепіано, скрипці, гітарі і мандоліні. Для онуки В.С.Павловський своїми руками спорудив на власному подвір`ї дерев'яну бесідку - такий собі затишний куточок для дівчинки з занавісочками та квіточками навкруги, вчив грі у шахи, риболовлі...

Охота, рибалка, збирання грибів у сосновому бору - це те, без чого Віктор Дмитрович не уявляв свого життя. Його любов до природи не мала меж. Й досі в родині зберігається особливий рецепт доктора Павловського, за яким він власноруч зібрані гриби засолював у спеціальних дерев'яних бочках. А з ними поряд стояли ще одні - з моченими яблучками. І всім цим потім пригощалися не тільки домочадці, а й чисельні гості та друзі.

Всі вони за порадою завжди йшли до Віктора Дмитровича. Він у родині був, дійсно, всьому голова. При цьому ніколи не сварився і не кричав. Все його життя, характер, вміння бути потрібним людям - справжній приклад для наслідування. Його сильна особистість навіть з часом не перестає захоплювати.

За спогадами онуки Інни Шепелєвої

Адреса місцезнаходження/поштова:         92703, Луганська обл., м.Старобільськ, вул.Центральна, 36
Телефон приймальні:   +38(06461) 2-19-90, +38(099) 406-55-29
Електронна пошта:  

misto.starobilsk@gmail.com

     
    facebook    youtube