До Луганської області переселили 8 тисяч 729 сімей лемків, або як самі себе називають – русини. Це було примусове переселення етнічних українців з Польщі до України. Лемків розселили всією країною, а також у 12 районах Луганської області, найбільше - в Новоайдарському та Лутугинському районах.

Трагедія стала наслідком домовленостей між радянським та польським комуністичними режимами щодо зміни повоєнних кордонів і так званого «взаємного обміну населенням». «Добровільне переселення» етнічних українців, як було заявлено, перетворилося на одну з наймасштабніших насильницьких депортацій після Другої світової війни. Майже 700 тисяч людей позбавили домівок, майна, культурної та історичної спадщини.

Депортація супроводжувалася терором, репресіями, конфіскацією майна, встановленням режиму спецпоселень для депортованих українців, обмеженням їх політичних, соціальних, економічних і культурних прав.

Мало хто знав (або хотів знати), чому ці люди опинилися в чужому для себе краю, що вони пережили та що втратили. Адже радянська влада довгі роки замовчуючи історію появи мешканців Галичини в Донецькій та Луганській областях, зрештою, замінила в офіційних документах термін «депортовані» (насильницьким шляхом переміщені з рідної землі) на «переселенці» (ніби мова йшла про добровільний переїзд чи про якихось заробітчан).

За часів СРСР про існування поселень лемків та бойків в Україні широкому загалу майже нічого не було відомо. Лише після здобуття Україною незалежності про це стала говорити громадськість.

Цинічну практику примусового переміщення нині продовжує росія і на тимчасово окупованих територіях України. За офіційними даними, щонайменше 20 тисяч українських дітей були викрадені і незаконно вивезені до рф. Комісія ООН визнала воєнним злочином депортацію росією українських дітей.