У заході взяла участь Яна Літвінова, очільниця Старобільської МВА.
Особливо важливою стала розмова про чутливі теми війни - зокрема, про сексуальне насильство, втрати, геноцид і запит жертв на справедливе правосуддя.
Згадувалися приклади меморіалізації трагедій - Меморіальний центр Сребрениці (Боснія і Герцеговина), створений після масового вбивства понад восьми тисяч боснійців у 1995 році, та досвід Руанди, де у 1994 році за сто днів геноциду було вбито понад мільйон людей. У спілкуванні з представницею організації «Матері Сребрениці» йшлося про роль жінок у збереженні пам’яті, побудові справедливого миру та відновленні спільнот після глибоких травм.
- Жінки мають бути готові до повоєнної відбудови - стратегічно і практично. Саме вони здатні об’єднувати суспільство навколо пам’яті, справедливості та гідності - таким був один із головних акцентів зустрічі, - говорить Яна Літвінова.
Зустріч подібного формату стала нагодою для глибокого осмислення досвіду жінок у час війни - як у ролі тих, хто пережив насилля, втрати, вимушене переміщення, так і тих, хто щодня працює над збереженням життя, спільнот і пам’яті. Особлива увага була зосереджена на важливості включення жінок у переговорні процеси, у формування політик миру, а також у практики меморіалізації після завершення війни.
- Участь жінок у процесах підготовки до миру та повоєнного відновлення України - це не лише питання гендерної рівності, а й питання якості самого миру, - ділиться думками після воркшопу Яна Літвінова. - Жінки приносять у ці процеси бачення, засноване на досвіді турботи, відновлення спільнот, виховання дітей у безпеці, збереження пам’яті про загиблих. Їхній досвід - це джерело розуміння, як вибудовувати мир, у якому є місце для гідності кожного.
Учасниці обговорювали питання соціальної згуртованості та національної єдності, виклики, які постануть перед українським суспільством після завершення війни, і те, як уже сьогодні жінки можуть напрацьовувати ключові рішення для відновлення країни.
Воркшоп став простором діалогу та обміну міжнародним досвідом.
• Йоганна Путанен (Фінляндія), керівниця програми «Жінки у миробудуванні та цифровій миротворчості» Фундації миру імені Мартті Ахтісаарі, поділилася баченням політичної агентності жінок у конфліктах.
• Хуаніта Міллан Ернандес (Колумбія), радниця Верховного комісара з питань миру під час Гаванських мирних переговорів із ФАРК, розповіла про роль жінок у припиненні вогню та досягненні стійкого миру.
• Мірела Османович (Боснія і Герцеговина), представниця Меморіального центру Сребрениці, наголосила на важливості наративів і пам’яті у повоєнний час.
• Також розглядалися практичні кейси з Північної Ірландії та інших країн, де участь жінок у переговорах стала ключем до довготривалого примирення.
Мирні процеси - це не лише момент підписання угод. Це тривала спільна робота суспільства до, під час і після завершення війни. Досвід інших країн показує: включення жінок до переговорів підвищує шанси на стійкий мир, адже саме жінки часто стають рушіями відновлення, діалогу, підтримки постраждалих і відбудови різних спільнот.
Україна має свій особливий, болючий досвід війни, але водночас і багато спільного з іншими країнами, які пройшли через конфлікти. Обмін цим досвідом мотивує знаходити рішення, що допоможуть нашій державі не лише відбудуватись, а й відновити довіру, справедливість і людяність.
Захід став простором для рефлексії над власним досвідом українських жінок у війні, над необхідністю бачити не лише біль, а й силу, взаємну підтримку, здатність до співчуття та дії. Саме ці риси мають стати основою майбутнього миру - справедливого, усвідомленого і людяного.
Мир - це не кінець війни, а початок великої роботи. І в цій роботі голос українських жінок має звучати впевнено, гідно і професійно.
