Перша українська конституція була прийнята на зборах козацтва біля містечка Тягина на правому березі річки Дністер 5 квітня 1710 року. Повна її назва - «Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою».
Пилип Орлик (1672–1742) не був, говорять дослідники, «людиною шаблі», а був високоосвіченим представником козацької старшини, шляхтичем і соратником-інтелектуалом Мазепи. Звідси його розуміння потреби ухвали документу, який би регулював порядок і гарантував вольності в Гетьманщині після того, як вона – за його задумом – мала б стати самостійною.
Навчався в Києво-Могилянській академії, навчався відмінно, проявив поетичний талант та талант ораторства, цікавився філософією й літературою, добре володів українською, польською, церковнослов’янською, болгарською, італійською та іншими мовами.
З 1702 (за іншими джерелами - з 1706) року був Генеральним писарем та довіреною особою Івана Мазепи. 1708 року взяв участь у виступі Гетьмана Івана Мазепи проти Петра I.
Після Полтавської битви емігрував до Османської імперії.
За Іваном Мазепою до Бендер пішли близько 50 провідних представників старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тисячі запорожців. Ці «мазепинці», як їх часом називають історики, були першою українською політичною еміграцією. Вони і обрали 5 квітня 1710-го року Пилипа Орлика гетьманом України (у вигнанні).
Конституція Пилипа Орлика має преамбулу і 16 статей. Новаторство думки Орлика – у розподілі на гілки влади: виконавчу, законодавчу та судову.
Права гетьмана обмежувались, не можна було керувати принципом: «Як хочу – так і велю». Але і до гетьмана мали ставитись з повагою.
Мав бути виборний орган – Генеральна рада – своєрідний парламент. Його сесії мали відбуватись тричі на рік – на Різдво, на Великдень і на Покрову.
Конституція мала – як сказали б нині – антикорупційну спрямованість. Вона, наприклад, забороняла підкуп і затверджувала прямі доповіді гетьману – без посередництва наближених до нього слуг. Заборонялася таємна кореспонденція – зокрема з іноземними державами.
Гетьман і полковники були повністю відсторонені від розпорядження військовим скарбом – цим мав відати генеральний скарбник і скарбники в полках. Скарбником повинна бути людина «благосовісна», написав Орлик.
Конституція захищала права і вольності запорожців, встановлювала кордони України в межах Зборівського договору 1649 року. Гетьман мав захищати цілісність території, а король Швеції виступав протектором України.
Затверджувався статус православ’я як головної релігії і підпорядкування української церкви Константинопольському патріархату – ще один момент, який ніби перекидає нас місточком у нинішній час.
Конституція говорила про потребу приязні і братерства з кримськими татарами...
Конституція мала і соціальну спрямованість – щоб людям військовим і посполитим «не чинились тяготи і… здирства». Окремо Орлик потурбувався про старих козаків, вдів, сиріт і «людей убогих».
Окрема стаття гарантувала права та привілеї Києва та інших міст із магістратами – така собі нотка сучасної децентралізації…
Однією з найстарших Конституцій світу вважається американська – 1787 року.
1791 року була увалена і польська Конституція.
Відтак Конституцію Пилипа Орлика 1710 року можна вважати першою Конституцією Європи.
«Орлик був попереду часу, він був ерудитом, високоосвіченою людиною. І він мав чітку уяву того, що може бути добром для свого народу. Тому він розглядав цю Конституцію як фундамент устрою для українського народу. Однак історія повернулась іншим боком. Але принаймні Орлик мав це на увазі. Можливо, він випереджав свій час на 300 років», – пояснює в Анна-Карін Гермодссон з Національного архіву Швеції, де зберігається оригінал першої української Конституції.
Конституція Пилипа Орлика складалася на чужині та її укладачі не мали змоги повернутися в країну. Але в історії вона залишилася як оригінальна правова пам’ятка, яка вперше в Європі обґрунтовує можливість існування парламентської демократичної республіки.
До останніх своїх днів великий гетьман невтомно шукав підтримки української державності у володарів Франції, Великої Британії, Ватикану, Саксонії, Прусії, привертав увагу європейських володарів до трагічної долі рідної країни, розділеної між зажерливими сусідами.
Публікація підготовлена з використанням матеріалів Інтернет-видання Radiosvoboda
