За свої 24 роки Іван, як і багато хто з його ровесників, встиг закінчити школу, здобути професію, відкрити перші сторінки своєї трудової біографії, покохати.
А ще він був опорою для молодшого брата та бабусі, яка після втрати мами виховувала хлопців.
- Ми знайомі ще зі школи, навчалися в Титарівській дев’ятирічці, бешкетували, гуляли, - згадує Сергій, бойовий побратим Івана. – Разом пішли служити, воювали пліч-о-пліч з першого дня. І в останні хвилини «Кума» (позивний Вані) ми були поряд. Іван – хрещений мого меншого сина. Наша дружба з часом ставала міцнішою. У найважчі моменти я знав, що можу покластися на нього, що він – надійний товариш та щирий друг. Іван пройшов достойний шлях воїна. Пишаюся його мужністю та сміливістю. Він – достойний приклад для наслідування.
Цей світ лишився доброї, щирої людини, люблячого чоловіка та брата, вірного друга, турботливого хрещеного, а ще вправного майстра-піцейоли, чиї піци на смак були знайомі багатьом старобільчанам.
Змінити фах Іван Нікітенко вирішив два роки тому, ставши оператором БПЛА після підписання контракту про проходження служби у Збройних силах України та відповідного навчання. Служив у 54-й окремій механізованій бригаді, шлях воїна почав у вересні 21-го року в районі Мар`їнки на Донеччині.
Війна зробила чимало наших почуттів ще більш сильними. Не тільки ненависть до ворога, але й любов теж.
Під час повномасштабного вторгнення кохана дівчина, яку Іван вперше зустрів під час святкового концерту у рідній Титарівці, стала йому дружиною.
24 лютого 2022 року жирною чорною лінією поділило наше життя на «до» та «після», кардинально змінивши його та перетворивши на суцільне пекло.
Він зі зброєю в руках боронив рідну землю.
Вона вибиралася з окупованої Старобільщини, влаштовувала свій побут та щоденне життя на новому місці.
Вони не бачились тривалий час. І навіть пропозицію він зробив по телефону. Одного дня їхні шляхи нарешті зійшлися у Дніпрі. Чотири доби щастя і нового подружнього досвіду. А потім знов кожен повернувся: Іван – під Бахмут, Богдана – до Полтави, щоб із завмиранням серця щодня чекати звісток та дзвінків від чоловіка.
У серпні 2023-го молоді люди відзначили першу річницю створення своєї родини.
- Досі не можу повірити в те, що Вані немає, мені здається, що просто немає звʼязку, як бувало раніше не раз, і ось-ось у месенджері я знов прочитаю: «В мене все добре». Але це не так. Залишись тільки голосові повідомлення, де я можу почути голос чоловіка, фотографії та спогади, - говорить Богдана. – Мій Герой в моєму серці назавжди. Ти мені завжди так говорив…
Іван Нікітенко загинув, але він залишається в нашій пам’яті. Він продовжиться не тільки в спогадах рідних та друзів, земляків, він продовжиться в своєму синові, який скоро побачить цей світ, але, на жаль, ніколи не побачить свого тата-Героя.
Ми маємо завжди пам'ятати, якою ціною виборюється наша свобода, здобувається мир на нашій землі.
Ми повинні пам’ятати усіх, кого ворожі кулі навіки вирвали з обіймів рідних.
Іван Нікітенко буде похований на Алеї Героїв у Дніпрі.
