...Льотчик, гвардії лейтенант М.С. Щербина 18 січня 1943 року одержав завдання здійснити повітряну розвідку в районі Сватового, Старобільська, Новопскова, Білолуцька і Білокуракиного. Повернувшись він передав у штаб фронту: «Дорогою на радгосп «Червоноармієць» рухається колона військ противника кількістю до полку. Від Сватового до Старобільська рухаються до сотні автомобілів з військами. На аеродромі біля Старобільська стоять 15 «месершмітів» і 8 двомоторних літаків. Дорогою від Йовсуга до Старобільська рухається з півсотні автомобілів противника під брезентом». Було очевидно, що німецьке командування зміцнює свої позиції в Старобільську. Здати його для окупантів означало відкрити ворота Червоній Армії на Донбас, втратити стратегічно важливий пункт, а головне – залізничний вузол.
Фронт гримів поряд, у Старобільську цілодобово було чутно канонаду, ночами на сході палали заграви пожеж. На початку січня Ставка Верховного Головнокомандуючого затвердила план звільнення Донбасу під кодовою назвою «Стрибок», в якому звільненню Старобільська надавалось першочергове значення. Розташований у Старобільську фашистський гарнізон спішно зміцнював оборону. Як показав на допиті доставлений розвідниками 183-ї танкової бригади німецький солдат, їм наказано вмерти, але місто не здавати. Противник був впевнений, що споруджені ним укріплення, посилені танками і артилерією, дадуть йому можливість довго тримати оборону. Навколо Старобільська була закладена мережа мінних полів.
Біля пам’ятника солдату
Хоч зав`юга над нами висне,
Ми йдемо тебе привітать,
Щоб твою любов до Вітчизни
Внукам-правнукам передать.
Ти розбив ущент окупантів,
Хоча кров’ю зафарбив сніг,
І лягають тихо троянди
До солдатських стомлених ніг.
І все ж інколи нам здається,
Що в гранітних грудях твоїх
Б’є на сполох гаряче серце
І до миру нас кличе всіх.
І вже хтось в цей зимовий ранок,
Уклонившись низько вінку
Та оглянувши ветеранів,
Заспівав їм пісню палку:
Не журись, солдате, не журись,
Ми тебе ніколи не забудем,
Будеш ти дивитись в синю вись,
Поки на цім світі будуть люди.
І.М.СВІТЛИЧНИЙ
Під вечір 21 січня 1943 року до міста підійшли передові частини 195-ї і 41-ї радянських стрілецьких дивізій. Вони зайняли село Роздольне, частину Лиману, Чмирівки і Бутового, 22-го січня звільнили Шульгинку, Кам`янку, Караяшник. Потім під Старобільськ підійшли інші військові з`єднання, в тому числі 183-я танкова бригада, передові частини 1-ї гвардійської армії Південно-Західного фронту. Атака була призначена на 5 годину ранку 23 січня.
Рівно о 5-й морознотріскуче повітря (було за мінус 30 градусів) розірвали гарматні залпи. У цей же момент залишили свої позиції і кинулись вперед тисячі червоноармійців і командирів. Почався жорстокий і кровопролитний бій, який тривав впродовж десяти годин і завершився повним очищенням Старобільська від ворожих військ.
У боях за звільнення Старобільська і сіл району загинули 640 радянських воїнів і офіцерів. Схилимо голови перед пам`яттю про цих мужніх людей, які ціною власного життя заплатили за те, щоб могли жити ми. Бо фашистські загарбники такої можливості давати нам не збирались. Гауляйтер Єріх Кох, призначений управляти окупованою Україною, виступаючи на одній з нарад у рейхскомісаріаті, сказав: «Немає ніякої вільної України. Наша мета полягає в тому, що українці повинні працювати на Німеччину, що ми тут не для того, аби ощасливити цей народ…» І окупанти робили все, аби досягти своєї нелюдської мети. На наше щастя, цьому завадили радянські воїни-визволителі.
А вранці 24 січня 1943 року Радінформбюро повідомило: «Війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала Ватутіна М.Ф. після запеклих боїв штурмом заволоділи залізничним вузлом містом Старобільськом, першим містом України».
Скільки б часу не пройшло від днів тієї страшної біди – Великої Війни, а люди пам’ятатимуть її завжди. І не тільки ті, чиє життя вона обпалила і досі душу обпікає, а й ті, хто знає про неї лише з розповідей старших, книжок та фільмів. Таке не можна забувати.
Згідно з архівними документами, за сім місяців перебування в Луганській області фашистські окупанти замучили, повісили, розстріляли, живими скинули в стволи шахт понад 100 тисяч ні в чому не винних радянських громадян; майже 70 тисяч молодих жителів області вигнали на рабські роботи в Німеччину. Тільки в Старобільському районі за час окупації з 12 липня 1942 року по 23 січня 1943 року було розстріляно і замучено 989 громадян, а завдані окупантами матеріальні збитки народному господарству району склали 382314697 карбованців.
За цими сухими цифрами – біль, страждання, сльози, нестатки людей – наших дідів і батьків. Тож ми просто зобов’язані це пам’ятати і передавати з покоління в покоління, з роду в рід. І кожна дата після звільнення щороку може стати одним з моментів пожвавлення пам’яті, відновлення патріотичності та почуттів любові і вдячності до тих, хто ціною свого життя і крові врятував нас від фашистського поневолення.
З архіву районної газети "Вісник Старобільщини".
